Колір у творчості Володимира Овсійчука

Академік Володимир Антонович Овсійчук за своє життя  написав понад 135 книг з мистецтвознавства. А ще він писав картини, був художником. Колекція Музею історії НаУОА налічує 77 його полотен. Це декілька портретів та натюрмортів, а переважно пейзажі Криму, Карпат, Славутчини і Галичини.

Володимир Овсійчук (1924-2016)

Перегляд цих картин переконує, що свої ґрунтовні теоретичні знання Володимир Овсійчук якісно втілював на практиці. Тут хочеться розповісти тільки про один з аспектів генія Овсійчука–художника – його роботу з кольором. Саме з його допомогою він спонукав глядача не тільки дивитися але й бачити.

Володимир Овсійчук навіть міг намалювати повітря. Крім мистецтва він був знайомий з фізикою від якої почерпнув знання про молекулярну димку. «Короткохвильові» кольори (блакитний, синій, фіолетовий) (440-480 нанометрів) ­–  в чистому повітрі розсіюються сильніше ніж «довші» жовтий і червоний. Тому на відстані від 5 км предмети (картина «За Львовом»), а іноді і простір між ними («Літній пейзаж») стають синіми або фіолетовими. Проте Овсійчук знав, що димка буває не тільки молекулярна, а й водяна. Саме з її допомогою – капельок вологи, що зависаючи у повітрі отримують від сонця білястий колір, передано простір на його картині «Чуфут-Кале».

Ще раз переконатися у професіоналізмі В. Овсійчука нам допоможе колірний круг. Академік В. Овсійчук дотримувався академічної схеми отримання гармонії кольорів на картині. Вона складається з трьох частин: тоніки, двох субдомінант (теплої і холодної) і домінанти. Тоніку ще називають опорним кольором, він є основним для картини, тому митцем традиційно використовувалася на задньому плані, інтер’єрі, фоні. Для домінанти Овсійчук, як і інші професіонали, обирав додатковий тоніці колір, тобто такий, що був протилежним для неї на колірному крузі. Але використання тільки цих двох компонентів позбавляло би картину інтриги, робило би її споглядання примітивним. Тому пан Володимир використовував ще і третій компонент схеми – субдомінанту. Саме відтінок її кольору (теплий чи холодний) підводив глядача до розуміння емоції картини.

Приклад її втілення ми можемо побачити, наприклад, на картині «Улашанівка. Поля». Тонікою тут є фіолетовий колір ріллі з чорними вкрапленнями і сіре небо. Беремо колірний круг – за правилом домінантний колір на ньому повинен бути з протилежного боку, отже це – жовтий, навіть скоріше жовтий з домішкою зеленого. Так і є! Дві ділянки полів Овсійчук зобразив саме такими. І залишається субдомінанта. На цій картині Володимир Овсійчук фактично продублював її використавши аж два сусідні на крузі жовто-зеленому кольори – смарагдово-зелений у однієї з ділянок поля і декілька відтінків червоного (дахи будинків і листя дерев). Ось так і визначається настрій картини – стриманість з нотою оптимізму.

Або візьмемо картину «Прикарпаття». Опорним кольором у ній є синьо-зелене листя дерев. В акурат навпроти на крузі – жовто-червоний (його ще називають «морквяним»). Тут теж є такий – у квітів. Вони знаходяться серед субдомінанти – трави, що має жовтий, з домішками зеленого, колір. Тим самим даючи глядачеві зрозуміти – він потрапив у вічне літо.

Згадані вище три терміни знайомі будь-якому композитору адже використовуються і при написанні музики. На лекції фрагмент якої можна побачити нижче Володимир Антонович згадує про своє знайомство з Соломією Крушельницькою…  

Ми ще не раз будемо звертатися до різних граней творчості Володимира Овсійчука…

Автор Віталій Бондарчук