Пам’яті Петра Андрухова

Петро Зотович Андрухов (1924-1996)

25 років тому обірвалось життя історика, освітнього і громадського діяча, патріота нашого міста, великого мрійника та ідейного натхненника відродження Острозької академії Петра Зотовича Андрухова. Він мріяв, аби про наше місто знали якомога більше, зокрема і самі його мешканці. Збирав легенди про Острог, писав статті, навчав молодь, гуртував навколо себе однодумців у товаристві “Спадщина”. Завдяки активній роботі товариства зростала історична та соціокультурна значимість Острога в Україні. У 1994 році це уможливило відновлення у місті закладу вищої освіти під назвою Острозький вищий колегіум.

На першій інавгурації студентів відродженої Острозької академії, Петра Зотовича обрали її почесним професором. За його ж ініціативи в академії розпочав свою діяльність музей. На превеликий жаль, подальший розквіт академії та Острога Петро Зотович вже не застав. Однак його ідеї та мрії живі, і втілюються у дійсність його однодумцями, колегами, учнями.

Нижче публікуємо некролог, написаний Миколою Ковальським – другом і соратником Петра Андрухова


Пішов із життя Петро Андрухов, острожанин, волиняк, член і один із засновників острозького Осередку Українського Історичного Товариства, керівник наукового Центру вивчення спадщини Острозької Академії, почесний професор цієї ж Академії, засновник та перший голова Острозького науково-краєзнавчого Товариства «Спадщина» ім. кн. Острозьких (1989-1996); ветеран Другої Світової війни, кавалер шести орденів та медалів, зокрема, «За відвагу», «За бойові заслуги», «Відмінник народної освіти» України; лауреат рівненської обласної премії «За відродження Волині». Петро Андрухов був справжнім патріотом України, національно свідомою людиною, освітянин за покликанням, глибокий знавець історії місцевого краю, як і взагалі історії України.

Петро Андрухов під час навчання у школі

Із старовинним українським містом Острогом пов’язане було все життя Петра Андрухова. Тут він народився 5-го липня 1924 року у сім’ї службовців. Його батька Зот Андрухов був старшиною армії УНР, осів на теренах Волині після невдалих визвольних змагань 1918-1921 років. Він, як і потім його син Петро, був відомий своїми проґресивними поглядами, людиною відданою українській справі. У довоєнні роки Петро спочатку навчався тут же в Острозі в базовій вселюдній («повшехній») школі при учительській семінарії, де тепер розміщені авдиторії відновленої за великими турботами А. Андрухова Острозької Академії, а після цього в Острозькій гімназії.

На балконі краєзнавчого музею, 1967 р.

Із серпня 1949 по серпень 1982 років (за винятком 1965 до весни 1968 року, коли він був директором Острозького краєзнавчого музею) П. Андрухов працював на ниві освіти в школах Острожчини та Острога (СШ № 1 і 2). За той час він закінчив екстерном у 1950 р. Острозьке педучилище (символічно, що саме тут тепер Острозька академія), потім вступив на історико-філологічний факультет Львівського педагогічного інституту в 1952 році, який закінчив без відриву від виробництва (заочно) у 1957 р.; йому було присвоєно звання вчителя історії середньої школи.

До цього часу колишні учні Петра Андрухова пам’ятають свого учителя як вмілого і талановитого педагога. Завдяки його лекціям та неформальним екскурсіям, по історичних місцях Острога, їм прищеплювано полум’яну любов до нашого краю, України, взагалі, до справжньої історії, минулого… Про це і колись і тепер часто згадують вже старші люди, колишні його учні із шкіл району і міста. Для Андрухова було притаманним не лише прекрасне знання історії, але і вміння блискуче, дохідливо і переконливо переносити своїх слухачів в історичне минуле, передавати свої багатющі відомості в галузі минувшини своїм слухачам і співрозмовникам. То був справді талановитий популяризатор історичних знань і, одночасно, вмілий організатор і праґматик, людина надзвичайно приступна в розмовах і прихильна до всього проґресивного в суспільстві. До останніх днів свого життя він популяризував історію старовинного Острога як керівник Центру дослідження спадщини Острозької Академії.

Безперечно новий і найбільш плідний період його діяльності як громадянина і організатора краєзнавчої роботи не лише в Острозі і Острожчині, але і на теренах України, розпочався з кінця 80-их років аж до його передчасної кончини у серпні 1996 року.

Микола Ковальський

Острозька академія

Острог, Україна

Український історик. 1997. Ч. 1-4 (132-135). С. 328-329