Представник грецького інтелектуального десанту, що прибув керувати Острозькою академією і навчати її спудеїв, в підсумку і сам тут чимало вивчив і перейняв.
Із багажем знань Кирило (в миру Константин) Лукаріс 1594 р. вийшов з Падуанського університету. І відразу ж його дядько Мелетій Пігас, керівник Александрійського патріархату посилає племінника в Острог. Робить він це на прохання князя Василя-Костянтина Острозького. Ось так Лукаріс і опинився за 1220 км від alma mater. В Острозі він стає ректором Острозької академії. На той момент було йому 23 роки. Крім керівництва, Кирило Лукаріс займався викладацькою діяльністю. Він навчав учнів латинській і грецькій мовам і, мабуть, ще філософії. Майбутньому перекладачу Гаврилу Дорофейовичу суворий викладач задав на самостійне опрацювання такі твори як «Ісагогіка» Порфирія і «Органон» Арістотеля.
Що до керівництва, то Лукаріс розкрився тут у повній мірі. Відомі діячі Острозького культурно-освітнього осередку того часу – Никифор Кантакузин, Ян Лятош, Даміан Наливайко, Клірик Острозький, Христофор Філалет, звичайно, не могли бути прямими підлеглими грецького «варяга» в Острозі. Справа навіть не у відсутності документальних підтверджень тому. Просто занадто різними особистостями були перелічені. Вже не говорячи про те, що перший, третій і четвертий з них були православними, другий католиком, а п’ятий протестантом. І тим не менше вони навчали і публікувалися саме за ректорування Кирила Лукаріса. В умінні поєднати різне проявився його талант ректора. Окремої згадки достойне знайомство Лукаріса з Мелетієм Смотрицьким. Чотири роки різниці у віці між ними знову не дозволяють говорити, що один був учителем, а інший учнем. Але автор знаменитого «Треносу» потім навіть відвідував ті міста у яких раніше побував Кирило.
І, напевне, саме поліконфесійне середовище Острога, було причиною зацікавлення православного ієрарха протестантськими конфесіями. Тому, коли перебування у Речі Посполитій стало небезпечним для нього він відвідав декілька міст-осередків протестантизму (в т. ч. Віттенберг і Женеву) де налагодив низку знайомств головно з кальвіністами і англіканами. Будучи александрійським патріархом написав лист папі Павлу V.
Толерантність до іновірців була не єдиним, що Лукаріс привіз з України. Як і в Острозі, вже керуючи Константинопольським патріархатом, він опікувався місцевою школою, заснував друкарню, очевидно, пам’ятаючи результати діяльності острозької. Зрештою саме перу Лукаріса приписують твір «Сповідання віри» окремі моменти якого перегукувалися з кальвінізмом. Кирило Лукаріс не забував і про Україну: 1631 р. він благословив створення Києво-Могилянської академії.
За злою іронією смерть патріарха також була пов’язана з Україною. Підставою до його вбивства османами стала підозра у зв’язках Лукаріса з запорозькими козаками.
Використана і рекомендована література:
- Атаманенко А. Є. Кирило Лукаріс (1572-1638). Острозькі просвітиники XVI-XX ст. Острог, 2000. С. 56–60.
- Бондарчук Я. В. Кирило Лукаріс (1572-27.VII.1638). Бондарчук Я В. Історія Острозької академії : навчальний посібник. Острог, 2015. С. 181–185.
- Смирнов А. І. Кирило Лукаріс і Україна. Наукові записки Національного університету “Острозька академія”: Історичні науки. Острог : Національний університет “Острозька академія”, 2011. Вип. 18. С. 157–164.
- Тимошенко Л. В. Кирило Лукаріс Острозька академія: історія та сучасність культурно-освітнього осередку. Енциклопедичне видання / за ред.: І. Пасічника, П. Кралюка, Д. Шевчука та ін. вид. 3-тє, доп. і переробл. Острог : Видавництво Національного університету “Острозька академія”, 2019. С. 199–202.
Віталій Бондарчук, кандидат історчних наук, зберігач фондів Музею НаУОА