Сподвижництво одного чоловіка змінило життя всього міста.
П’ятого липня виповнюється 100 років з дня народження Петра Зотовича Андрухова, історика, краєзнавця, сподвижника відродження Острозької академії. Це знакова постать як для Острога, так і НаУОА, адже все своє життя він присвятив поверненню із забуття історії міста, був учителем, музейником, лідером краєзнавчого руху в Острозі. Саме йому належить ідея відродження академії, саме він є одним з небагатьох, кому острожани завдячують своєю пам’яттю – історичною.
Становлення
Дитинство Петра Андрухова пройшло на вулиці Старостинській. Будинок, де він жив, до речі, достояв до кін. 90-х чи поч. «нульових» – дехто з місцевих жителів, мабуть, ще його пам’ятає. Він символічно розміщувався біля роздоріжжя, кожна з доріг якого вела туди, де хлопець точно собі пригоду знайде. Підеш на захід (через таємниче провалля) – вийдеш на Бельмаж – одну з найдревніших вулиць міста. З неї видно Межиріцький монастир. Обереш більш північний напрям – можна потрапити до саду біля приміщення бувшого капуцинського монастиря. Якщо ж піти на північний схід, то вийдеш на рештки оборонного валу. Шлях у напрямку сходу сонця по лискучому круглому каменю вів до ошатних кам’яниць, збудованих ще на початку ХХ ст. Проте Петру швидко довелося суттєво обмежити свої походи – батьки віддали його на навчання. Родина дбала про освіту юнака. Мама – Текля Лаврентіївна Швидка походила з Острога. Тато – Зот Пантелеймонович Андрухов, колишній старшина армії УНР, осів на Волині після невдалих визвольних змагань. Син успадкував його патріотизм. Після розлучення батьків вихованням Петра добре займався вітчим – Олександр Зілинський.
Школа, куди ходив Петро Андрухов, була звичайна (так звана «повшехна»), але працювала разом з педагогічним училищем. Свідоцтво Андрухова про закінчення її 7 класу датується 21 червня 1939 р., тобто йому тоді було майже 15 років. У ньому скрупульозно навіть записано кількість пропущених днів – 9 із них без поважних причин – три дні. До речі історія, яку викладали у школі, нашого героя мабуть не вразила, тому здав її на оцінку «добре», хоча за природознавство отримав «дуже добре». Навчання перервала Друга світова війна. Першою посадою мобілізованого у березні 1944 р. 20-річного Петра Андрухова стає «рахівник». Власне двома роками раніше він здобув цей фах у відповідній школі в окупованому нацистами Острозі. Воював Петро Андрухов на Ленінградському фронті, демобілізувався у березні 1947 р. Тією ж весною одружився із Ніною Олександрівною Прудкою.
Педагогічна праця
В цивільне життя Петро Андрухов повернувся працюючи завідувачем перевалки у заготівельній конторі. Однак йде заочно вчитися у Острозьке педагогічне училище і за рік, у 1950 р., отримує диплом вчителя молодших класів. Свою педагогічну кар’єру почав з посади вчителя фізкультури школи №1 Острога. Далі працював у острозькому дитбудинку і школі в Білашеві. Андрухов продовжує своє навчання (також заочно), вступивши до Львівського педагогічного інституту і у 1957 р. закінчує історичний факультет. З того часу викладає історію у острозьких школах.
Освітній роботі Петро Зотович присвятив більшість свого життя. Після «перерви» на директорування у музеї (1965-1968 рр.) він викладав у острозькій школі №1. Робив це з новаторствами, вводячи краєзнавчу складову у процес навчання учнів. Відтак вони дізнавалися про те, що відбувалося в Острозі і на Острожчині у різні періоди та епохи. П. Андрухов розробив та адаптував навчальну програму з історичного краєзнавства для загальноосвітніх шкіл.
У 1982 р. Петро Зотович написав заяву на звільнення у зв’язку з погіршенням стану здоров’я. Однак, потім, у 1993 р., ще повернувся до викладання таких дисциплін, як «Краєзнавство» та «Історія Волині» вже як «вчитель-пенсіонер». Найправдивішим же доказом його педагогічного таланту є численні спогади учнів, їх слова вдячності за проведені уроки, поїздки на екскурсії у Львів, і навіть сходження на Говерлу.
Музейництво
Бажання вивчати і популяризувати минуле краю Петро Андрухов всіляко намагався реалізувати обіймаючи вже керівну посаду – у серпні 1965 р. він стає директором Острозького краєзнавчого музею. Однак на цій посаді йому частіше доводилося займатися господарськими справами музею, а не краєзнавством. Однією з нагальних справ, якою він був змушений займатися як директор, стає проведення водогону та опалення у музеї. Ці заходи були надважливими, аби забезпечити належні умови для збереження експонатів. Господарські проблеми прямо позначалися на музейній роботі. Знаний львівський музейник Павло Жолтовський у липні 1967 р. писав, що саме труднощами з опаленням Андрухов пояснював йому затримку із встановленням у музеї постійної експозиції з народного мистецтва і етнографії.
Проте врешті зусилля Петра Зотовича принесли результат – було проведено водогін і опалення, а також облаштовано вхід до нижнього поверху музею, впорядковано територію Замкової гори, здійснені заходи з реконструкції Круглої вежі на цій же горі. Багато хто відзначав, що для музею він один зробив більше, ніж декілька його попередників. Проте така діяльність подобалася не всім. Проти Андрухова починають плести інтриги, на нього зводять наклепи. Врешті у квітні 1968 р. він йде з директорської посади.
Громадська діяльність, відродження академії
Талант Андрухова як громадського діяча розкрився вже на зорі незалежності України. У 1989 р. він організовує краєзнавче товариство «Спадщина». Слід звернути увагу, що його установчі збори відбулися 5 липня, тобто у день 65-річчя Андрухова. Товариство об’єднало людей різних професій, але всі цікавилися історією міста Острога і Острожчини. І досить швидко товариство почало порушувати не лише історичні питання.
Найбільш успішним проектом «Спадщини», яка з 1993 р. отримала ім’я князів Острозьких, стають краєзнавчі конференції під назвою «Остріг на порозі 900-річчя».
Їх дійсно робили вже всією громадою. Окрім Андрухова організацією займалися знаний історик Микола Ковальський та голова міської ради Острога Микола Грищук. Конференції доводилося організовувати у надзвичайно складних умовах економічної кризи. Але число науковців, які приїздили на неї з далеких Києва, Львова, Луцька, тоді ще Дніпропетровська, лише зростало. Результатом цих зустрічей і дискусій учених стають збірники тез їх виступів, що містили десятки повідомлень з новою інформацією про Острог, Острожчину і Волинь. Вони були не лише про історію, а й про мистецтвознавство, етнографію, навіть ботаніку. Проте окрім результату був ще і здобуток: конференції пробудили інтерес до Острога, повернули йому реноме знаменитого історичного міста України, яке науковцям варто досліджувати, а туристам – відвідувати. Що найважливіше – конференції також стали суттєвим підґрунтям у справі відродження Острозької академії. Однак для реалізації цього задуму треба було куди більші зусилля. Ініціативу товариства «Спадщина» підтримує міська влада у особі Миколи Грищука. Разом у вересні 1993 р. проводять з’їзд острожан, які працюють у наукових установах України. Там створюють організаційний комітет куди, серед інших, входить і П. Андрухов.
Швидко, вже через місяць, проводять збори інтелігенції Острога. Навіть там лунали окремі критичні думки щодо відновлення академії. Однак на них емоційно реагує Петро Зотович:
“Ми живемо лише спогадами… Я вас закликаю, я вас прошу, я вас молю: поверніться обличчям до культури, знайдіть трішечки часу, будьте людьми, будьте острожанами.”
18 січня 1994 р. Острозька міська рада подала клопотання до Президента України щодо вирішення питання про відновлення Острозької академії. Далі ще низка перемовин і зустрічей… 12 квітня 1994 р. Леонід Кравчук затвердив указ «Про утворення Острозького колегіуму». Свою особисту мрію Петро Андрухов раціонально перетворив у конкретну мету, до втілення якої залучив кращих друзів і всіх небайдужих людей. В 1995 році під час урочистої інавгурації перших спудеїв Острозької академії Петра Андрухова було обрано її почесним професором.
Краєзнавство
Варто зазначити, що всі організаторські зусилля по проведенню конференцій і відродженню Острозької академії Андрухову вдавалося поєднувати із краєзнавчими студіями. Їх результати він, попри тяжкі 90-ті, намагався донести широкому читачу у вигляді книжкових видань і статейних публікацій. Перша книга «Волинська земля (Ровенщина) з глибини століть до сьогодення» розійшлася у 1991 р. накладом 2000 примірників. У ній подано хронологічні і бібліографічні відомості про означений край. Доповнивши її текст відомостями про видатних людей пов’язаних з Волинню, наступного року він видає книгу під назвою «Волинська земля: хроніка, джерела, постаті». Далі були «600 імен в історії Великої Волині». Книга, як і попередні, є науково-популярного характеру. Далі було видрукувано «Волинь в легендах і переказах». Її Петро Зотович присвятив своїм передчасно і трагічно загиблим синам – Сергію і Сашку. Часові рамки подій, що трапилися у тій чи іншій легенді охоплюють IV-ХХ ст.
Окремо варто згадати публікації Андрухова у пресі. Він був активним дописувачем у місцеві газети, в яких порушував найрізноманітніші теми. Наприклад, висловлював підтримку всеукраїнському референдуму 1991 р. в статті «Як не сьогодні, то коли?», апелюючи до української історії:
“Боротьба за незалежність України – це справа не сьогоднішнього дня. Вона не згасала протягом століть. Наш народ пройшов крізь кричущі явища дискримінації, русифікації, асиміляції, через весь спектр колоніального статусу… Ми втратили десятки мільйонів кращих громадян України. Назвіть ще хоч один такий народ у світі, який зміг би в подібних умовах на протязі століть вижити, зберегтись, знову творити і розвиватися. А ми це зробили.”
Публікацією «Вулиці нашого міста» Андрухов піднімав питання про перейменування вулиць. Його стараннями 24 з них отримали імена людей пов’язаних з історією Острога та Острожчини.
Пам’ять
Петро Зотович Андрухов відійшов 6 серпня 1996 р. Його наступник на посаді товариства «Спадщина» Микола Манько у передмові до збірника Матеріалів VII-IX науково-краєзнавчих конференцій «Остріг на порозі 900-річчя» написав: «…у травневі дні 1996 р. ми вперше працювали без нього, сподіваючись, однак на чудо, на його повернення до нас, на подолання ним страшної хвороби. Чуда не сталося».
Іменем Андрухова назвали одну з вулиць Острога. В 2014 р. конференція «Острозькі краєзнавчі читання» була присвячена 90-річчю з дня його народження. Тоді ж друзі і колеги зібралися в Острозькій академії, де з великим теплом згадували про нього. У мережі Інтернет діє присвячений йому сайт (andryhov.oa.edu.ua) – так про краєзнавця дізнаються і ті, хто не знав його особисто. А найголовніше – що пам’ять про Петра Зотовича живе у серцях і спогадах людей. Той, хто навчив нас любити історію Острога, сам назавжди став частиною цієї історії, а отже, і нашої любові.
Віталій БОНДАРЧУК– докторант НаУОА, головний зберігач фондів Музею історії НаУОА