20 лютого щорічно відзначається День Героїв Небесної Сотні
19-21 лютого 2014 року стали кульмінацією протистояння під час Євромайдан у центрі Києва.
19 лютого тривали запеклі сутички в урядовому кварталі.
20 лютого 2014 року в середмісті столиці України загинула найбільша кількість осіб – 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013–2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року, відстоюючи демократичні цінності та територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні.
21 лютого було підписано угоду про врегулювання кризи, однак невдовзі Віктор Янукович залишив столицю. Ці дні стали точкою неповернення в новітній історії України
Юрій Журавель “Небесна сотня”, подарунок від автора для НаУОА
Пам’ять про Майдан живе у спогадах, текстах та фото, а ще, вона зберігається в речах. Вони мають особливу силу: дозволяють буквально «доторкнутися» до історії, відчути її присутність.
У музейній колекції НаУОА зберігаються артефакти, передані почесним професором та головою наглядової ради НаУОА Миколою Григоровичем Жулинським одразу після подій на Майдані Незалежності, а також світлини, зроблені безпосередніми учасниками — нашими випускниками Святославом Коханом і Сергієм Харченком.
Речі, передані М.Г. Жулинським, серед яких прапорець та номерний знак із автобуса, яким протестувальники доїжджали до Києва з м. Нетішин. Автобус простояв на Майдані майже три місяці. І згорів 18 лютого, коли беркутівці підійшли впритул до барикад, а мітингувальники запалили шини, аби їх не пропустити.
Це, на перший погляд, звичайні предмети — елементи спорядження, особисті речі, каски та захисні щити, виготовлені протестувальниками вручну. Проте, в контексті подій, вони набувають іншого значення. Кожен предмет — це слід людської присутності, доказ пережитого. Через ці речі ми здатні не лише пам’ятати, а й співпереживати.
Восени 2025 року Микола Григорович передав до музею ще один особливий артефакт – Розп’яття, врятоване ним із палаючого польового храму на Майдані.
Ось його історія, описана від імені Миколи Григоровича:
«Передаю Вам це розп’яття, яке я вихопив на згарищі на Майдані Незалежності – дотлівав перед обгорілим Будиноком Профспілок намет, у якому розміщалися під час Революції Гідності священики. Там, у цьому наметі, була щось на зразок похідної церкви. Був іконостас. Саморобний. Похідний. Ікони. Я витяг із дотліваючих решток цього іконостасу чи просто ікон оце розп’яття. Воно було ще гаряче, пекло руки. Зберіг. Передаю його до Вами очолюваного музею…»
Розп’яття, врятоване з польового храму на Майдані.
Речі не є німими свідками. Вони промовляють. Про страх і відвагу, про солідарність і жертовність, про ціну свободи.
Пам’ятаємо Майдан — у словах, у серцях і в речах.