Музей

Тема подолання безодні як символу непорозуміння, несприйняття, відчуження присутня теж у роботі «Голос у пустелі». Велика вервиця людських постатей, що символізують людство опиняється на краю прірви, яку неможливо подолати. З іншого боку – самотня постать, яка символізує лідера, провідника, що не в стані порозумітися з натовпом. Безодня, яка становить центр композиції ділить скульптуру на дві умовні площини і задає настрій усій роботі, змушуючи глядача замислитись над темою порозуміння, шляху та долі людства. 

Використовуючи геометричні форми та стилізовані людські постаті у скульптурі «Звідки і куди» Міртала передає ідеї зародження життя, думки, появи чогось із уявного у реальному: «від потенційного стану до матеріального. З Неба до Землі, від кола до квадрату». Міртала стверджує: «бути митцем означає здібність бачити невидиме. Чути павзи музиці, чути звук тиші. Тобто митець бачить обидва боки реальности: один видимий, другий – скритний»

Скульптура «Україна-фенікс-лелека» брала участь у конкурсі на кращий монумент незалежності України і, у разі перемоги, могла б прикрашати Майдан у Києві. Міртала звернулася до теми України через десятки років життя в еміграції, по-своєму ілюструючи у скульптурній формі історію відродження, визволення та прагнення жити. Замкнене коло – символ неволі, його розриває у стрімкім польоті лелека (символ України), вириваючись на свободу та відроджуючись із полум’я як міфічний птах фенікс.

Символіка лотоса в мистецтві надзвичайно багата. Значною мірою вона пов’язана з буддизмом, де лотос – образ чистоти і досконалості, що уособлює Будду, який зображується як «Серце лотоса» на троні у вигляді квітки. Робота Міртали– мінімалістична бронзова скульптура, що зображує квітку лотоса, розташовану в об’ємній формі, яка символізує земну і небесну сфери. Лотос в роботі Міртали уособлює прагнення людини до духовного зростання: «Духовний ріст, як лотос, починається в темряві і тягнеться до сонця…».

Робота «Сміливість повного зору» – інтерпретація авторкою думки про те, що сильна особистість здатна побачити складне, приховане, небажане. Умовний «ріст» людини символізують скульптурні постаті, кожна з яких трішки більшого розміру. Втечу від дійсності, проблем, небажання сприймати речі такими, які вони є насправді символізують закриті пов’язкою очі зображуваних людей. За логікою задуму композиція має прочитуватись з права наліво – згідно з лінією «росту» постатей. Ліву частину композиції збалансовує найвища серед зображуваних постатей. Вона власне і є символом сміливої особистості, що впевнено приймає дійсність та пов’язані із нею виклики.

Спіраль як символ всесвіту, жертовний вогонь та дві постаті, одна з яких звернена до неба, а інша покірно схиляє голову, композиційно об’єднані в роботі «Два приношення». Міртала лаконічно втілює проблему людського вибору, прийняття свого життя, акцентуючи на двох ставленнях: «Дай мені!» та «Нехай буде воля твоя». Екзистенційні теми складно відобразити візуально, тим не менше, митці ХХ ст. часто зверталися до прийому передачі певних складних філософських тем мовою символів. Міртала звертає увагу на проблему різного усвідомлення людиною сенсу власного життя, пошуку свого місця й ролі в умовах мінливої дійсності, сприйняття людиною того, що з нею відбувається. Постаті на скульптурі символізують різні психологічні стани людини – покірного прийняття (постать з похиленою головою) та очікування допомоги, бажання змінити дійсність через звернення до вищих сил (можливо у молитві, проханні, вимозі).

У роботі «Втілення» авторка використовує накладання порожнього та цілісного кіл, на фоні яких відображені постаті, які символізують рух від одного стану до іншого: «мандорла – площина існування, де матерія і дух сполучаються. Створена перетинанням Землі і Неба».
Ключем до інтерпретації роботи може бути образ змії, що хапає себе за хвіст і утворює замкнене коло. Це древній символ уроборос, поширений у різних культурах. Найбільш розповсюджене його трактування – символ вічності та нескінченності, циклічної природи життя: чергування творення і руйнування, життя та смерті, постійного переродження й загибелі. Символ уробороса має протягом століть використовувався в релігії, магії, алхімії, міфології та психології. Так, Міртала через символи передає ідею «переміщення» людини із реального світу у духовний (або потойбічний), ілюструє нескінченний та логічний цикл людського існування.

Скульптура «Міст над прірвою» дуже оптимістична – дві схематичні постаті, що стоять по різні боки прірви, об’єднані між собою через простягнуті руки. Вона може символізувати як єднання двох людей, так і народів, спорідненість душ та подолання труднощів. Прірва, що є центром композиції не створює відчуття безвиході, розлуки чи відчуження. Лаконічні постаті, що зімкнули руки на безоднею, об’єднують, «зшивають» розірваний простір, врівноважуючи та гармонізуючи роботу.
Примітно, що ця скульптура стала символом важливої міжнародної події – першого Форуму українських та ізраїльських громадських діячів, що відбувся у вересні 1992 року в Ізраїлі. «Скульптура Міртали «Міст над безоднею» — взірець мистецької майстерності, а також позачасова емблема двох народів, які беруться за руки, щоб побудувати краще майбутнє» – стверджує відомий лінгвіст і культуролог, професор Єврейського університету в Єрусалимі Вольф Москович.

У скульптурі «Індивідуалізація» втілена ідея духовної свободи: окрилена постать відривається в вертикальному польоті від інших, згрупованих у замкнутій сфері.
Відчитати скульптуру можна по-різному. Духовна свобода як право на власну думку, самовираження, внутрішній світ. Індивідуалізація – як прагнення до самовираження, інтелектуального росту, особистісний розвиток. Міртала ж коментує ідею роботи по-своєму: «духовна свобода полягає в неприв’язаності »

Часто у своїх роботах Міртала вдається до символу спіралі, яку трактує у роботі «Шлях до себе» як космічну енергію, рух, еволюцію, стремління від множинності до єдності, «її центр – вихід із матеріального у потойбічне». Ідея самозаглиблення суголосна східній філософії, що звертається до питання про співвідношення духовного і тілесного, сутність якого полягає у безперервному самовдосконаленні душі і тіла шляхом самозаглиблення людини у свій внутрішній світ, що реалізується через безпосереднє бачення і переживання. Очевидно ці ідеї не були чужими для Міртали. Сама авторка вказує: «Ідучи у глиб себе, як у скульптурі «Шлях до себе», я відчуваю зв’язок із глибинною суттю кожної людини, і тоді мистецтво стає безпосереднім діалогом, духовним спілкуванням».